Технологічні мрії на тлі екологічної кризи

Бангладеш є одним із найбільших виробників одягу у світі. За даними МВФ, у 2025 році ВВП країни перевищив 467 мільярдів доларів. Однак при цьому середня місячна зарплата більшості населення залишається на рівні 25–30 тисяч так, що робить розмови про блокчейн та цифрові інновації дещо відірваними від реальності.

Уряд Бангладеш офіційно забороняє операції з криптовалютами, розглядаючи їх як загрозу національній безпеці та пов'язуючи із законом про валютний контроль та антитерористичним законодавством. На порушників чекають суворі покарання, аж до тюремних термінів. Проте у грудні 2022 року центральний банк анонсував запуск власної цифрової валюти (CBDC), перші пілотні операції з нею було проведено у січні 2024 року.

Незважаючи на офіційну заборону, крипторинок у країні існує в тіні. Важливу роль тут відіграють мігранти, які за допомогою цифрових активів намагаються зменшити витрати при переказі грошей родичам у Бангладеш. За оцінками Triple-A, близько 2,55% населення володіє криптовалютою, що значно нижче за показники сусідньої Індії.

У 2020 році Бангладеш оголосив про національну стратегію щодо впровадження блокчейн-технологій у держуправління, включаючи оцифрування земельних даних та електронне голосування. Однак через п'ять років суттєвого прогресу немає. Цей досвід нагадує аналогічні провали в Білорусі та Україні, де плани впровадження технологій залишаються лише на папері.

Паралельно розвивається програма Smart Bangladesh Vision 2041, спрямована на формування «розумного» суспільства та економіки. Проте постає питання, кому насправді вигідні ці проекти: чи покращиться життя пересічних мешканців чи цифровізація лише посилить економічну нерівність?

Держава активно підтримує розвиток IT – створюються технопарки та цифрові сервіси, такі як Hi-Tech Park та електронний уряд. Приватні компанії, включаючи Grameenphone і bKash, також роблять внесок у технологічний прогрес. Міжнародні організації, як Світовий банк та Азіатський банк розвитку, надають фінансову допомогу та технічну підтримку. Китайська компанія Huawei бере активну участь у будівництві телеком-інфраструктури.

Бангладеш входить до країн із найбільш забрудненим повітрям і водами. Текстильна промисловість скидає мільярди літрів забруднених стічних вод, вирубка лісів останні десятиліття досягла 75%, а річки Буриганга і Шиталакхья майже мертві з біологічної точки зору. Це наслідки нерегульованої індустріалізації, високого демографічного тиску та корупції.

Виробники одягу, такі як Ha-Meem Group та Beximco Textiles, в основному працюють на експорт, забезпечуючи ринки fast fashion брендів на зразок H&M та Zara. Така модель приносить прибуток великим компаніям, але не покращує екологічну ситуацію та не підвищує рівень життя простих працівників.

Головне питання — не в технологіях, а в тому, як вони застосовуються. Екологічно відповідальний підхід та використання інновацій для моніторингу навколишнього середовища, наприклад за допомогою ІІ та дронів, можуть допомогти вирішити проблеми, що накопичилися. Однак для цього потрібний активний запит з боку громадянського суспільства та малого бізнесу, а не лише державних чи корпоративних структур.

На даний момент програма Smart Bangladesh ризикує залишитись лише декларацією без реальних змін, якщо пріоритетом стануть інтереси вузької групи, а не народу країни.

Бангладеш стоїть на роздоріжжі: розвивати технологічний потенціал, не заплющуючи очі на екологічну кризу, або продовжувати шлях, що веде до ще більшої деградації навколишнього середовища та соціальної нерівності.